(Уривок із стенографічного звіту про парламентські слухання 21 квітня 2004 року)

Шановні добродії! Дуже дякую за надане слово і хочу сказати, що в 1990 році, 17 лютого, я першою серед представників громадських організацій виступила з цієї трибуни. І ніколи я не думала, що через 18 років після Чорнобиль­ської трагедії ми будемо мати порожній зал, порожню урядову ложу на чорнобильських парламентських слуханнях. Соромно має бути нам усім!

Тепер щодо конкретної теми. Головне — це діти. Якою буде Україна, залежить сьогодні від нас, від здоров’я наших дітей, бо  діти, які зазнали Чорнобильської катастрофи, через 18 років вже вступили в доросле життя. Жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи наша офіційна медицина вже не приховує, це головне. І пану Бебешку я дуже дякую за те, що він оприлюднив правдиві, дуже серйозні і страшні дані.